А сотню вже зустріли небеса…
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров’ю перемішана сльоза…
А батько сина ще не відпускав.
Й заплакав Бог, побачивши загін:
Спереду сотник—молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній, сивий-сивий…
І рани їхні вже їм не болять…
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла.
Людмила Максимлюк
